Основний Закон Німеччини

«Людська гідність є недоторканою».

Стаття 1 є найважливішою статтею Основного Закону. Всі інші основні права посилаються на цю статтю. У статті йдеться про те, що кожна людина є цінною, оскільки вона є людиною. Цінність людини називається гідністю. Всі люди є однаково цінними. Гідність кожної людини повинна бути захищена. Незалежно від того, молода вона чи стара, багата чи бідна, є громадянином Німеччини чи ні тощо. 

«Кожна людина має право на вільний розвиток  особистості, якщо не порушує права інших, конституційний лад чи моральний закон. – Кожна людина має право на життя й фізичну недоторканність. Свобода людини є непорушною. Ці права можуть бути порушені лише відповідно до закону».

Згідно з цією статтею, кожна людина, яка знаходиться у Німеччині, має право на свободу і може жити так, як він або вона того бажає. Можна робити татуювання, слухати будь-яку музику і жити по-своєму.

Однак ніхто не може жити своїм життям таким чином, щоб порушувати права інших чи закони. Наприклад, курці можуть вільно курити вдома, але їм можуть заборонити робити це на вокзалі, оскільки це порушить право інших дихати чистим повітрям. Стаття 2 також стверджує, що нікому не дозволено вбивати чи кривдити іншу особу.

«Усі люди рівні перед законом».

Стаття 3 стверджує, що всі люди мають однакові права. Ніхто не повинен піддаватися дискримінації через стать, походження, мову, переконання, колір шкіри, сексуальну орієнтацію чи інвалідність. Держава має забезпечити, щоб ніхто не зазнавав дискримінації, наприклад, на ринку праці чи під час пошуку квартири. Орендодавець, наприклад, не може відмовити гей-парі в оренді через їхню сексуальну орієнтацію.

«Свобода віри й совісті, а також свобода сповідування релігійного чи філософського віровчення є непорушною».

У цій статті стверджується, що в Німеччині дозволено сповідувати всі релігії, і кожен може мати будь-яку віру. Усі можуть молитися, як хочуть, і нікому не дозволено заважати.

Люди також можуть взагалі не мати релігії: як і релігії, допускаються різні світогляди – кожен може вірити в те, що хоче. У статті 4 також сказано, що держава не може нікого змусити воювати (на війні).

«Кожна особа має право вільно висловлювати й поширювати свою думку в мові, письмовій формі й зображеннях, а також без перешкод отримувати інформацію із загальнодоступних джерел. Гарантується свобода преси і свобода повідомлень за допомогою передач і фільмів. Не повинно бути цензури. – Ці права мають свої межі в положеннях загальних законів, у положеннях про захист молодих людей і в праві на особисту честь».

Стаття 5 проголошує, що кожен може вільно висловлювати свою думку, і ЗМІ повинні працювати без обмежень. Ніхто не може заборонити людям висловлювати свою думку чи критикувати державу. Преса також може говорити про все. Ніхто не може заборонити ЗМІ публікувати певну тему, за винятком лише одного: порушення прав інших людей. Так, наприклад, заборонено розповсюджувати ненависть чи брехню, або ображати інших. Ненависть не є думкою.

Свобода слова і преси є життєво важливими для демократії. Без свободи слова і звітності проблеми залишаються невидимими, а корупція і свавілля можуть поширюватися безперешкодно.

«Шлюб і сім'я користуються особливим захистом держави».

Згідно з цією статею, шлюб і сім’я піддаються особливому захисту, незалежно від статі пари. У Німеччині двом жінкам також дозволяється одружуватися. Або ж двом чоловікам. А ті, хто перебуває у шлюбі, можуть користуватися особливими правами, наприклад, платити менші податки. Сім'ї також мають виключні права – чи це батько і мати, а чи батьки-одинаки або матері одиначки. Батьки не зобов'язані жити разом. Сім'ї отримують фінансову допомогу від держави, наприклад допомогу на дитину. У статті 6 також стверджується, що держава не може втручатися у виховання дітей, але батьки повинні добре піклуватися про дитину. Діти, з якими погано поводяться або благополуччя яких опинилося під загрозою, можуть бути вилучені державою з сім’ї.

«Вся шкільна система перебуває під наглядом держави.– Батьки й опікуни мають право вирішувати, чи отримувати дітям релігійне навчання».

Відповідно до статті 7 держава контролює й регулює роботу шкіл. Приватні школи також повинні дотримуватися цих правил. Згідно з федеральною системою Німеччини, уряди кожної землі визначають конкретні шкільні правила на місцевому рівні. Саме тому шкільні системи в окремих федеральних землях певною мірою відрізняються.

 Стаття 7 також стверджує, що жодна дитина не повинна відвідувати уроки релігієзнавства. Батьки можуть вирішувати, чи братиме їхня дитина участь у релігійних курсах у школі. Те саме стосується і вчителів – учителів не можна зобов’язувати викладати релігію як шкільний предмет.

"Усі німці мають право збиратися мирно і без зброї без попереднього повідомлення чи дозволу. — У випадку зібрань на відкритому повітрі це право може бути обмежено законом або відповідно до нього".

Стаття 8 охороняє право всіх громадян Німеччини на зібрання. Збори — це зібрання групи людей, які мають спільну політичну мету. Це означає, наприклад, що група людей, які разом танцюють чи сидять у кінотеатрі, не є зборами.

Люди можуть збиратися в приміщенні чи на вулиці. Збори на відкритому повітрі, тобто «демонстрації» чи «протест», мають бути зареєстровані. Час від часу їх можуть забороняти, наприклад, якщо місто боїться заворушень чи насильства. Але це буває рідко. В принципі, держава повинна забезпечити проведення демонстрацій. Тому часто шукають і вибирають інше місце або інший день.

На збори заборонено приносити зброю. Але люди можуть вільно говорити, і, наприклад — критикувати державу.

Стаття 8 є «громадянським правом»; тож це стосується лише громадян Німеччини. Проте громадяни інших країн також можуть збиратися в Німеччині, оскільки Європейська конвенція з прав людини і Конвенція ООН з прав людини надають їм це право.

«Усі німці мають право створювати корпорації й інші асоціації. — Об'єднання, цілі чи діяльність яких суперечать кримінальному закону або спрямовані проти конституційного ладу чи концепції міжнародного взаєморозуміння, заборонені».

У цій статті йдеться про те, що всі громадяни Німеччини можуть засновувати асоціації й товариства, наприклад, приватні товариства з обмеженою відповідальністю. Вони можуть переслідувати добрі справи (наприклад, захист бджіл чи допомогу бездомним) — або бути орієнтованою на прибуток компанією. Окремі особи можуть об'єднуватися в групи і разом боротися за спільні цілі. Однак забороняється створювати об’єднання, які порушують закон. Створення клубу правих екстремістів чи терористів заборонено.

У статті 9 також сказано, що працівники можуть створювати профспілки, які борються за кращі умови праці. Так само працедавці можуть створювати власні асоціації, тобто асоціації працедавців («Arbeitgeberverbände»).

Стаття 9 стосується цивільного права. Тож вона стосується лише громадян Німеччини. Проте громадяни інших країн можуть створювати асоціації в Німеччині, оскільки Європейська конвенція з прав людини, Конвенція ООН з прав людини і закон про асоціації визнають це право.

«Конфіденційність кореспонденції, пошти й телекомунікацій є недоторканною. — Обмеження можуть бути встановлені лише відповідно до закону».

У цій статті конфіденційне спілкування є основним правом. Нікому не дозволяється читати наші листи, електронні листи чи повідомлення, а також підслуховувати наші телефонні дзвінки. Навіть наші батьки, партнери, вчителі чи поліція не можуть розпакувати наші посилки, а також, наприклад, листоноші не можуть повідомляти, звідки надіслано листа чи посилку.

Але є виняток: коли хтось планує злочин, поліція може читати листи й повідомлення цієї особи та прослуховувати його/її розмови. Навіть у такому випадку поліція потребує дозволу суду на такого роду дії. Суд допускає такі заходи лише за наявності у поліції достатніх підстав для підозри.

BAMF оцінює дані мобільних телефонів шукачів притулку з 2017 року. Виправдання цього чи порушення конфіденційності листування є суперечливим із юридичної точки зору. Наразі рішення немає.

З 2017 року міграційному відомству дозволено аналізувати дані мобільних телефонів шукачів притулку за певних умов. Однак передумовою для цього є те, що

- аналіз необхідний для встановлення особи та громадянства іноземця і
- мета не може бути досягнута більш м'якими засобами.

Якщо ці вимоги не дотримані, процедура є незаконною. Іншими словами, вона не допускається. Про це є рішення Берлінського адміністративного суду від 01.06.2021.

«Усі німці мають право вільно пересуватися по території федерації».

Стаття 11 стверджує, що всі громадяни Німеччини можуть вільно подорожувати й жити в Німеччині, де захочуть. Але є один виняток: наприклад, якщо десь небезпечно, держава може заборонити людям діставатися туди. Держава також може вимагати від людей з інфекційним захворюванням деякий час залишатися на карантині.

Стаття 11 є цивільним правом, тому поширюється лише на громадян Німеччини. Громадяни інших країн ЄС також мають право на таку свободу, оскільки свобода пересування встановлюється в рамках законодавства ЄС.

«Усі німці мають право вільно обирати професію чи рід зайнятості, місце роботи й навчання. Рід зайнятості чи професії може регулюватися законом чи відповідно до нього».

Згідно зі статтею 12, усі громадяни Німеччини вільні у виборі професії, професійної підготовки й місця роботи. Ніхто не може змусити людину здобувати якийсь фах, навчатися в конкретному університеті чи займатися певною роботою. Однак немає ніякої гарантії, що вам вдасться отримати бажане місце професійної підготовки чи посаду.

Стаття 12 стосується громадянського права, тому поширюється лише на громадян Німеччини. Громадяни інших країн ЄС також мають право на свободу діяльності, оскільки це передбачено законодавством ЄС.

«Чоловіки, які досягли вісімнадцяти років, можуть бути зобов’язані служити в Збройних Силах, у Федеральній прикордонній поліції чи в організації цивільної оборони».

Існує додаток до статті 12: стаття 12a передбачає, що держава може змусити чоловіків вступити в Бундесвер – німецьку армію. До 2011 року всі здорові чоловіки віком від 18 років протягом дев’яти місяців повинні були служити в німецькій армії, навчаючись користуватися зброєю та зсередини дізнаючись, як працює німецька армія. Хто виступає проти цієї ідеї, можуть вибрати інший вид діяльності на 12 місяців – наприклад, працювати в лікарні. З 2011 року з юнаків знято обов’язок вступати до «Бундесверу». Сьогодні чоловіки й жінки можуть вступати до німецької армії добровільно.

«Дім недоторканний. Обшук може бути призначений тільки суддею або, якщо на рішення судді треба довго чекати, то іншими органами, визначеними законами, і може проводитися лише в порядку, встановленому цим законом».

Згідно з цією статтею, будинки (приватні приміщення) охороняються – нікому не дозволяється входити в квартиру без дозволу, підслуховувати мешканців чи вести за ними нагляд. Те саме стосується всіх приватних приміщень, квартири, будинку, намету, кімнати у спільному помешканні тощо.

Але є виняток: у надзвичайних ситуаціях пожежна частина чи лікарі швидкої допомоги можуть зайти в квартиру навіть проти волі мешканців. Крім того, якщо людина вчинила злочин удома (чи планує це зробити), на місце може зайти поліція. Однак, для цього поліція потребує дозволу суду. Поліція може увійти в квартиру без дозволу суду лише в тому випадку, якщо цього не уникнути. Наприклад, якщо хтось зателефонував у поліцію, щоб повідомити, що з сусідньої квартири чули гучні крики про допомогу. У подібних випадках, навіть якщо люди в сусідній квартирі не відчиняють, поліція може і увійде в квартиру.

Так званий Закон про поліпшення репатріації від 2024 року дозволяє поліції заходити в кімнати в спільному житлі, якщо вони шукають особу, яка підлягає депортації. Це має на меті полегшити з'ясування особи та визначення місцезнаходження осіб, які підлягають депортації. Поліція також має право заходити в кімнати інших людей, які проживають у спільному житлі, а не лише до особи, яку депортують. 
Різні правозахисні організації, такі як "Pro Asyl" і "Комітет за фундаментальні права і демократію", критикують новий закон як такий, що порушує фундаментальні права людини і суперечить Основному закону Німеччини.

«Власність і право спадщини гарантуються. Їхні зміст і межі визначаються законами. — Власність тягне за собою зобов'язання. Їхнє використання також має служити суспільному благу».

Стаття 14 захищає право приватної власності. Нікому не дозволено відібрати те, що йому не належить. Держава може позбавити когось майна, але лише у виняткових випадках. Наприклад, коли необхідно побудувати життєво важливу дорогу, але чиясь земля заважає, держава може вимагати майно, але має надати особі компенсацію за це.

Стаття 14 також стверджує, що власність має використовуватися таким чином, щоб приносила користь кожному. Людині, яка має багато квартир, наприклад, слід давати їх в оренду. Якщо замість цього вона вирішить залишити їх вільними, держава може втрутитися.

«Земля, природні ресурси й засоби виробництва з метою усуспільнення можуть бути передані у власність громади чи в інші форми громадського підприємництва законом, який визначає характер і розмір відшкодування».

Згідно з цією статтею, держава може відібрати чиєсь майно, але це стосується лише лук і лісів, вугільних шахт, заводів тощо. Якщо цього вимагає відповідний закон, держава може накласти арешт на такі об’єкти власності. Тоді вони фактично стануть належати кожному в Німеччині.

Стаття 15 досі не застосовувалася. Коли був створений Основний Закон, погляди на економічну політику були суперечливими. А саме питання, чи мають більші компанії належати одній особі, а чи власниками таких підприємств мають бути кілька осіб, було предметом гострих дискусій.

«Жоден німець не може бути позбавлений громадянства. Громадянство може бути втрачено лише відповідно до закону і проти волі особи, яка постраждала, лише якщо в результаті вона не залишиться без якогось іншого громадянства.— Жоден німець не може бути виданий іноземній країні. За умови дотримання конституційних принципів законом може бути встановлено інший нормативний акт, який стосується екстрадиції до держави-члена Європейського Союзу чи до міжнародного суду».

У статті 16 стверджується, що ніхто не може бути позбавлений громадянства Німеччини. Є лише один виняток: коли відповідний закон дозволяє це і особа має інше громадянство. Мета полягає в тому, щоб ніхто не залишився без громадянства. Існує, наприклад, закон, який передбачає, що громадянин Німеччини, який воював за ІДІЛ, може втратити німецьке громадянство, але лише якщо він/вона має інше (друге) громадянство.

У статті також йдеться про те, що громадян Німеччини не можна екстрадувати іншій країні. Коли інша держава хоче судити громадянина Німеччини, він/вона має право залишитися в Німеччині. Але тут є виняток: якщо суд, про який іде мова, є міжнародним судом чи в межах Європейського Союзу, особу можна передати. Важливою умовою є справедливий судовий процес.

Такий захист поширюється лише на громадян Німеччини.

«Особи,  переслідувані з політичних мотивів, мають право на притулок».

Стаття 16 має доповнення: статтю 16 а, яка стверджує, що особи, переслідувані з політичних мотивів, повинні отримувати захист у Німеччині. Якщо особа є переслідуваною чи катованою з боку держави в її рідній країні, вона має право на притулок («Asylrecht»), тобто може переїхати жити до Німеччини. Право на притулок поширюється лише на людей, які прибули до Німеччини з небезпечної країни. Якщо хтось в’їжджає до Німеччини через іншу «безпечну країну», Німеччина не надасть йому притулку. Але тоді людина може, наприклад, бути визнана біженцем. Захист біженців («Flüchtlingsschutz») не врегульовано в Основному законі.

Право притулку включено в Основний закон, оскільки під час нацистської диктатури багато людей з Німеччини знайшли захист в інших країнах.

«Кожна особа має право окремо чи спільно з іншими звертатися з письмовими запитами чи скаргами до компетентних органів і до законодавчої влади».

Згідно зі статтею 17 кожен у Німеччині може безпосередньо звертатися з запитами чи скаргами до уряду чи органів влади. Держава повинна розглядати всі звернення і/або скарги та реагувати на них. Якщо людина має запит чи хоче поскаржитися, то може просто написати листа чи електронного листа до уряду, тобто відповідального органу (наприклад, до податкової). Єдина вимога — у листуванні вказувати ім’я й адресу особи.

«Хто зловживає свободою вираження поглядів, зокрема свободою преси, навчання, зібрань і асоціацій, приватністю листування, пошти й телекомунікацій, правом власності чи правом притулку, щоб боротися з вільним демократичним основним ладом, той позбавляється цих основних прав. Таку конфіскацію і її розміри оголошує Федеральний конституційний суд».

У цій статті стверджується, що ніхто не може порушувати основні права. Якщо людина порушує фундаментальні права інших, вона втрачає свої основні права. Таким чином держава може запобігти зазіханню особи чи групи на основні права інших. Крім того, лише Федеральний конституційний суд може вирішити, чи дозволено позбавити чиїхось основних прав.

Наразі держава чотири рази намагалася відмовити комусь у фундаментальних правах – і суд відхиляв кожну справу.

«Оскільки відповідно до цього Основного закону основне право може бути обмежено законом чи відповідно до нього, такий закон повинен застосовуватися загалом, а не лише до окремого випадку. Крім того, закон має вказати основне право, яке порушується, і статтю, в якій воно фігурує. — У жодному разі суть основного права не може бути порушено».

Стаття 19 стверджує, що держава не повинна змінювати основні права. Держава може вносити лише невеликі поправки. Однак ці зміни повинні стосуватися всіх людей. Забороняється робити виключення лише для певної групи осіб. Якщо людина вважає, що держава порушує її права, то може подати до суду на державу.